Видавництво «Лабораторія» презентувало новий роман під назвою «На вулиці Солоній», що занурює читачів у світ безтурботних літніх пригод. Головні герої – семирічна Сявка та її невгамовний друг Тюба – вирушають у нескінченні дослідження затишного передмістя біля річки Самари. Разом вони відкривають світ, ховаючись від дорослих, створюючи лицарські ордени, рятуючи уявних привидів та переживаючи перші моральні потрясіння.
Сама ж вулиця Солона – це не просто локація, а живий організм, що вирує власним життям. Тут немає злих людей, лише дивакуваті, гучні, мовчазні, скандальні чи беззахисні. Їхні родинні історії тісно переплітаються з вуличними легендами, де річка, поле та двір стають частиною унікального, кумедного та трохи загадкового світу. Вулиця не спить: вона сюрчить кониками, кумкає жабами та гавкає собаками. Мешканці, пов’язані давніми зв’язками, рибалять, порають землю, пліткують, закохуються та готують найсмачніший куліш. Навіть шум місцевого металургійного заводу не порушує її звичного плину, який тягнеться крізь століття від часів Самарської паланки Війська Запорозького.
Особливе місце в житті Солоної посідають легенди, що передаються з покоління в покоління. Одна з найпопулярніших – історія про походження назви вулиці. Якщо історики пов’язують її з протокою Самари, що зветься Солоною, то місцеві жителі категорично заперечують, наполягаючи на легенді про козака Веклича. За їхньою версією, після його загибелі сльози худоби, що йшла від його двору, зробили дорогу солоною. Мешканці пишаються тим, що вважають себе нащадками Веклича, і це бажання довести свій зв’язок з предком часто стає причиною жартівливих, а подекуди й запеклих суперечок. Ці історії не тільки формують унікальну ідентичність вулиці, але й навчають дітей розуміти дивакуватий світ дорослих та цінність родинних зв’язків.
