У 2026 році православні українці відзначатимуть Великдень 12 квітня, тоді як католики святкуватимуть його 5 квітня. Це одне з найважливіших свят, що глибоко вкорінене в культурі та історії України, поєднуючи християнські вірування з давніми язичницькими обрядами відродження природи. Як зазначає етнологиня Ярослава Музиченко, Великдень для українців має не лише релігійне, а й потужне культурне значення. У дохристиянські часи цей період був присвячений весняному рівноденню, вшануванню сонця та початку нового господарського циклу.
Підготовка до Великодня традиційно розпочинається задовго до свята з Великого посту – часу духовного очищення та самообмеження. Напередодні, у Страсний тиждень, господині прибирають оселі, прикрашають їх новими рушниками, випікають паски та готують вишиті покривки для святкових кошиків. Особлива увага приділяється вмісту великоднього кошика, до якого обов’язково кладуть традиційну українську паску, прикрашену фігурками з тіста, сирну паску, м’ясні страви (вудженина, шинка), пиріжки, а також крашанки, пофарбовані цибулевим лушпинням у червоний колір – символ життя та роду. Мак і хрін слугують оберегами, а давня гра в “навбитки” крашанками символізує передачу життєвої сили.
Великдень – це також час особливих звичаїв та розваг. Серед них – придбання нового святкового посуду та одягу для дітей, обмін подарунками між подружжям та обов’язкова допомога сиротам, вдовам і літнім людям. Святковий період проводили у колі родини та друзів, уникаючи зайвих турбот від приготувань. Важливою частиною святкування були весняні обрядові танці та хороводи – гаївки, що колись мали ритуальне значення, символізуючи пробудження природи та сприяючи родючості землі. Ігри на кшталт “Мак” та “Грушечка” відображали етапи росту рослин, а “Кривий танець” – безкінечність життя.
Протягом історії українські великодні традиції неодноразово зазнавали зовнішніх впливів, зокрема спроб Росії через церкву нав’язати слово “куліч” замість автентичної “паски”. У радянські часи існували обмеження на відвідування церкви та святкування Великодня, а також робилися спроби замінити його іншими весняними святами. Однак, попри всі виклики, українці продовжували дбайливо зберігати свої унікальні звичаї, передаючи їх з покоління в покоління, що свідчить про глибоку закоріненість та незламність української ідентичності.
